Іноді у нашому житті стає дуже багато функціональності. Коли ми дивимося на все через функції та дії, через перелік завдань. І ми стаємо функціями, і люди стають функціями, і стосунки перестають існувати, замість них функції.
І тоді замість розмов про кохання, про переживання, про відчуття. Ми переходимо на розмови про справи, завдання, цілі. Що теж добре, але не коли цим заповнене все наше життя.
Коли замість питання, як ти почуваєшся?
Запитуєш, а що ти робив сьогодні?
І це питання не лише до інших, а й до себе.
Я помітила, що моє роздратування виникає саме з функціональності. Коли хтось чи щось іде не за планом. Коли план, стає важливішим за стосунки.
Коли син не хоче прямо зараз підвестися і йти в сад, я дуже виразно бачу своє роздратування. І в цей момент мені абсолютно все одно на його почуття, мені потрібне лише те, що він ламає мій план.
Це я називаю функціональністю.
У таких моментах немає спонтанності, немає інтересу і немає вітальності. Де ж там взятися?!
Інтерес до іншого, стосунки, це те, що дає нам саме вітальність. Енергію життя!
Ми починаємося зі стосунків і все наше життя, це стосунки. І це, мабуть, одне з головних у житті.
Перестати ставиться до людей як до функцій, а почати цікавитись ними, думати про стосунки, ось що зараз для мене важливе.
Втома, роздратування, злість для мене багато в чому індикатор того, що я ставлюся до себе та інших як до функцій, і тоді я відкриваю широко очі і придивляюся до іншого. Як він там загалом? Виконання різних справ, важлива штука, але вона не повинна бути важливішою за стосунки.
Мені так здається.
Інакше життя стає механічним, і в ньому немає місця для радості, та й взагалі для Життя!
Comments