• Мирослава Мирошник

Думати й проживати життя, у чому різниця?


психолог Мирослава Мірошник

Наші думки, то не є все наше життя.
Наші почуття, то не є все наше життя.
Наші дії, то не є все наше життя.

Це все ж складові життя. Але щоб ці складові стали цілим потрібно ще реальність, контекст, світ, де все це розгортається.


Якщо я сильно занурююсь в щось одне, я не живу насправді. Я не цілісна.


Якщо я сильно вірю в справжність своїх думок, то я тону в них.


Якщо я надміру захоплююсь своїми відчуттями, то я перестаю бачити контекст, без якого все це не має значення.


Якщо я постійно щось роблю, то не маю змогу зрозуміти, а це взагалі те, що потрібно чи ні.


Завжди треба йти до цілісного во сприйняття світу. Щоб не втратити себе десь між ілюзіями життя, якими є просто наші думки, почуття, відчуття, дії, без світу, без реальності.


Людина — це завжди щось більше. Життя - це завжди щось більше.


Життя — це не постійний потік проблем, котрі треба вирішувати.

Життя — процес, який треба проживати. Тобто відчувати, говорити, ділитись з іншими.


Проживання — це не те що відбувається тільки у нашому внутрішньому просторі, це дія направлена в реальність, іншій людини. Проживати — це ділитись тим, що є у тебе.

Ми не можемо проживати життя самі у собі, те що в середині нас не існує насправді поки ми цим не поділимось з іншими. Ми стаємо справжніми, починаємо існувати, коли ділимось тим, що є в нас с іншими.


Думаю, ви відчували різницю між тим як думка відчувається в середині вас, і коли ви її говорите.


Коли ми думаємо думки, то ми їх не бачимо, ми там в них. Щоб побачити та оцінити думку її треба виявити світові, сказати, щоб вона стало наявною.


Такі сами справи із почуттями, якщо ви варитесь самі собі в почуттях, то це не проживання, це самоїдство. Щоб проживати треба виявляти, говорити, те що є насправді.


Приклад-задача, ви злитесь на свого партнера, що він не розмовляє з вами. Якщо ви прийдете і почнете кричати на нього за це, чи буде це проживанням? Ні! Тому, що то не правда. Тому що злість не є первинним відчуттям, це десь другий-третій прошарок. (Так наші відчуття мають декілька прошарків, і так треба вміти це бачити). Тож треба зробити роботу, і віднайти, що стоїть за тою злістю? Може це відчуття неприйняття, відкидання, відмовлення, яке вам чинить нестерпний біль, і щоб з цим справитись ви злитесь на партнера. Чи ще щось...


А тепер про головний інгредієнт проживання — тілесність. Психотерапевти говорять, "тіло знає правду", "тіло первинне" то все про те, що тілесні відчуття є початком усього, спочатку біологія, фізіологія, а потім психіка.


Тому що наші почуття це певний набір гормонів, і щоб відчути радість, наприклад, нашим нейромедіаторам треба виділити та транспортувати певний гормон. Це складна система в якій залучений увесь організм.


Наші думки породжуються нашими почуттями. Вони останні в цій ціпочці.


Відчуття — почуття — думки.


Тому в проживанні важливу роль відіграє те, як тілом ми відчуваємо життя. Наскільки, ми взагалі, розуміємо та відчуваємо своє тіло?! Життя проходить скрізь тіло, як подих. І треба приділити увагу своєму тілу, щоб відчувати його трішки краще.

Як проходить проживання на рівні тіла в психотерапії?


Це розгортання історії, яке починається з якихось думок, потім виявляємо які почуття стоять за цим, і приходимо до тіла. Як це все відчуває тіла, і тут не треба бути йогом, щоб відповісти, кожна відповідь буде достатньою. Візьмемо приклад вище, і так ми знайшли справжні почуття, то почуття покинутості, і ми досліджуємо, як це відчувається в тілі людини. І це може бути відповідь, я не відчуваю тіло зовсім, чи я плачу, чи я відчуваю як моє горло здавлюється. Ми виявляємо ці відчуття і говоримо їх, робимо їх реальністю, щоб було змога щось зробити з цим. І тоді ставимо важливе питання, а що тобі тілесно хочеться зараз, саме тілесно? І це може бути щось типу, щоб обійняли, чи накритись ковдрою, чи кричати, чи встати та піти. І важливо це реалізувати. Я скажу, що завжди це щось таке, що можна реалізувати. Тому що нам людям треба насамперед прості речі, які так легко зробити, такі як обійми.


І во так вот, крок за кроком, проходимо проживання травм, втрат, успіху й усього нашого життя.